Сехьон мовчки дивився на подарунок Шін Тхео, який йому довелося забрати назад.

— Я маю його передати…

Коли він повернувся до офісу, Шін Тхео на місці не було. Цікаво, який у директора буде вираз обличчя, коли він побачить повернений подарунок? Удасть, що нічого особливого не відбулося? Чи хоча б поцікавиться, чому Джінха змінив своє рішення? Або взагалі розчарується?

— Але чого я раптом почав переживати?

Раніше він із задоволенням спостерігав осторонь, звідки ж тоді з’явилося хвилювання за Шін Тхео?

Досі він лише виконував роль посланця між Шін Тхео та Ю Джінха, але цього разу посланець сам став учасником історії. Сехьон скривився, наче від болю, але одразу повернув свій звичний байдужий вираз обличчя, коли хтось пройшов повз його стіл.

У будь-якому разі, не варто показувати іншим своє внутрішнє сум’яття.

— Що ж, більше я тут нічим не можу зарадити. Просто буду поводитися, як зазвичай.

Його ставлення до Шін Тхео не змінилося. Це також стосувалося і подарунка. Тож найкращим варіантом було б віддати його директору і, наче нічого й не було, піти.

Але хай із цим розбирається головний секретар.

У скрутній ситуації найкраще просто покластися на інших.

Сехьон саме перевіряв у розкладі, коли Шін Тхео має повернутися, як раптом двері відчинилися. Почувши кроки й навіть не глянувши в той бік, Сехьон підвівся.

— Ви тут, пане директоре.

Він схилив голову у вітанні, і Шін Тхео, занурений у свої думки, раптом зупинився. Чоловік повільно повернувся.

Коли їхні погляди зустрілися, Сехьон поклав руку на коробку.

«Як він помітив?»

Схоже, Шін Тхео спинився, бо побачив коробку, яку повернули від Ю Джінха, тому Сехьон приготувався доповідати.

— Як ти дізнався?

— Ю… Що?

Саме Сехьон хотів спитати «Як?». Але Шін Тхео був його начальником, тож він утримався від запитання та поспішив пояснити ситуацію. От тільки питання Шін Тхео його вкрай спантеличило.