— Місяці… або роки?

Йохана налякала безвідрадна перспектива застрягти тут на роки, але він усе ж змусив себе мислити позитивно. Йому пощастило зустріти Лі Хьонмука, інакше він вже був би пошматований тою окоподібною почварою. Дякувати, що він взагалі живий.

— Так, пане Лі Хьонмуку! Давайте триматися разом!

Поки Йохан намагався говорити жваво, погляд Лі Хьонмука знову став порожнім, немов він спостерігав за істотою, яка незвично себе поводила. Насправді, навіть коли Лі Хьонмук зберігав здоровий глузд, він все ще мав вигляд божевільного. Щоб випадково не ляпнути зайвих грубощів, Йохан почав ритися у наплічнику.

— Ем, можливо, будете? Знайшов вчора у будівлі трохи желейок.

Він витяг одну з упаковок, які зміг зібрати в темній, мов смола, будівлі. Йохан підніс її ближче до вогню і схилив голову.

— У нас у Кореї взагалі був такий бренд желейок?

Придивившись ближче, він побачив незнайомий дизайн упакування. Написи не були схожі ні на англійську, ні на китайську, ні на японську — і це усвідомлення збентежило його ще більше. Також було зображено химерну істоту, якої, здається, навіть не існує на Землі.

— Я б не радив це їсти…

Побачивши упаковку желейок у руці Йохана, Лі Хьонмук сухо його застеріг. Але будь-яка їжа зараз безцінна, тож Йохан рішуче розкрив упаковку. У повітрі миттєво поширився насичений фруктовий аромат.

— Пахне непогано!

Він витяг одну желейку і насупився: вона була зім’ята, наче зіпсована. Лі Хьонмук, який спостерігав, забрав желейку з його руки і поклав собі в рот. У цю саму мить вираз його обличчя змінився. Переживаючи, що воно все ж таки зіпсуте, Йохан напружився, але реакція Лі Хьонмука була протилежна очікуваній.

— Чому воно таке смачне?

Він ретельно прожував і потягнувся за наступною желейкою. Від полегшення обличчя Йохана проясніло.

— Схоже, вони просто імпортні!

— Ти точно знайшов їх тут? Може, вони були в тебе з собою?

— Вони валялися на підлозі у будівлі, де я ховався. До того ж, всі упаковки запечатані, тож подумав, що воно повинно бути нормальним всередині.

Промовив Йохан і теж з’їв одну. Желійка виглядала побитою життям, але була солодкою на смак і мала приємну текстуру, тож настрій Йохана покращився. Більшість він відсипав Лі Хьонмуку, який порожнім поглядом роздивлявся кольорові шматочки у себе на долоні.

Він насуплював брови щоразу, коли клав желейку до рота й розжовував її. Іноді він роздивлявся желейки, наче ті були чимось для нього незрозумілим. Іноді кидав на Йохана підозрілий погляд. Хоча Йохан не знав причини цього, він уникав погляду людини, яка у будь-який момент могла втратити глузд. Тому обережно змінив тему.

— Тож, ем… Ви зупинилися десь неподалік?