Йохан зблід. Попри свій потворний і химерний вигляд, Червоноголові водилися в усіх куточках світу. Найчастіше вони крутилися біля медичних закладів, а їхньою головною рисою була голова у вигляді червоної сирени швидкої допомоги. Дехто вважав, що ці створіння колись жили поблизу лікарень і мутували під впливом залишків пам'яті.
Ві-і-іу! Ві-і-іу!
Щойно потвори побачили, як одного з них убили, їхні сиреноподібні голови спалахнули багрянцем і пролунав химерно спотворений виск. Йохан інстинктивно відступив назад і щільно притиснувся до стіни. Водночас Лі Хьонмук моторошно посміхнувся і кинувся на Червоноголових.
У мерехтінні червоного світла Лі Хьонмук та Червоноголові зійшлися в сутичці. Гострі зуби та кігті блиснули білим, готові роздерти непроханого гостя на шматки, та вони не змогли залишити на чоловікові жодної подряпини.
Оточений вовкоподібними мутантами з червоними головами, Лі Хьонмук лютував із такою жорстокістю, якій могли б позаздрити й самі потвори. Він голими руками розривав плоть потвор, а його важкі кулаки вщент трощили кістки та ламали кінцівки. Спостерігаючи за цим одностороннім побиттям, Йохан зблід ще дужче. Лі Хьонмук був у рази страшніший за Червоноголових.
Всього за десять хвилин Лі Хьонмук винищив усіх потвор, які за десятирівневою шкалою мали п’ятий ступінь небезпеки. Недарма він славився на весь світ як пробуджений високого рангу. Йохан важко ковтнув слину.
«Божевільний… Хоча крихти здорового глузду в нього все ж залишилися».
Червоноголові були відомі тим, що всередині їхніх голів містилася неймовірно їдка речовина, тому в жодному разі їх не можна було трощити. Ніби усвідомлюючи це, божевільний нівечив лише тіла. Відірвані голови тепер валялися на підлозі, тьмяно блимаючи червоним світлом. Щойно Лі Хьонмук знову рушив уперед, Йохан поспішив слідом, обережно обходячи велетенські сирени й ледве стримуючи сльози, що наверталися на очі.
— П-пане Лі Хьонмуку, зачекайте…
Від пережитого переляку голос Йохана зрадницьки тремтів. Проте Лі Хьонмук крокував далі, повністю ігноруючи хлопця, аж доки раптово не завмер. Його порожній погляд прикувало зруйноване відділення невідкладної допомоги.
— Пане Лі Хьонмуку?..
І в цю мить Йохана пронизало раптове усвідомлення: до свого пробудження Лі Хьонмук був лікарем. Точніше, лікарем-ординатором. Можливо, ця кімната пробудила в ньому ностальгію. Відчувши до нього співчуття, Йохан понишпорив у рюкзаку, дістав шоколадний батончик і обережно вклав у долоню Лі Хьонмука. Чоловік опустив свій звичний спорожнілий погляд на шоколадку в руці.
— Я поки огляну все довкола… А ви можете його з’їсти. Добре?
Доки Лі Хьонмук тихо жував батончик, Йохан почав обшукувати кімнату невідкладної допомоги, яку червоним світлом осявали голови Червоноголових.
У приміщенні досі були помітні наслідки Катастрофи Розлому місячної давнини: понівечені ліжка-каталки, розірвані вщент штори, усіяна всілякими уламками підлога та зашкарублі, потемнілі плями крові… Йохан здригнувся, пильно роззираючись навколо.
Після тривалих пошуків йому вдалося знайти лише трохи викривлений скальпель і брудну марлю. Розчаровано зітхнувши, Йохан обгорнув лезо скальпеля марлею і сховав у рюкзак. Біль у нозі раптом посилився. Так і не знайшовши бодай якогось дезінфекційного засобу, він побрів геть із відділення, важко шкутильгаючи на кожному кроці.
Навіть світло Червоноголових почало поступово згасати. Просто перед ними простягався довгий лікарняний коридор, у якому панувала підозріла тиша. Важко ковтнувши слину, Йохан на мить завагався, але зрештою дістав ліхтарик, який беріг на крайній випадок. Щойно тонкий промінь розрізав морок, якась істота стрімко метнулася в темряву. Спина Йохана миттю вкрилася сиротами.
— Т-таргани ж… не бувають такими великими, правда?
Спитав Йохан, ледве стримуючи сльози, але Лі Хьонмук просто стояв поруч, ніяк не відреагувавши. Відчуваючи себе покинутим, Йохан повільно пошкандибав далі коридором. Єдине, на що він міг зараз покластися, — важка хода Лі Хьонмука, яка лунала ззаду.
— Може… ви знаєте, де тут можна знайти ліки?